ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(Хозяйственный кодекс Украины)

www.BIN.com
Yandex.ru
Search in Ukraine

 

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144 )

Розділ I 9

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 9

Глава 1. 9

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 9

Стаття 1. Предмет регулювання. 9

Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання. 9

Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини. 10

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з. 10

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання. 10

Стаття 6. Загальні принципи господарювання. 11

Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності 11

Глава 2. 11

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ  і МіСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРі ГОСПОДАРЮВАННЯ   11

Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності 11

Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики. 11

Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави. 11

Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку. 12

Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності 12

Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання. 13

Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності 13

Стаття 15. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання. 13

Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання. 14

Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання. 14

Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю.. 14

Стаття 20. Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів. 15

Стаття 21. Об'єднання підприємців. 15

Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки. 16

Стаття 23. Відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування. 16

Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки. 16

Глава 3. 17

ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ і СПОЖИВАЧІВ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦіЇ 17

Стаття 25. Конкуренція у сфері господарювання. 17

Стаття 26. Обмеження конкуренції 17

Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці 17

Стаття 28. Природні монополії 18

Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку. 18

Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання. 18

Стаття 32. Недобросовісна конкуренція. 18

Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання. 18

Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції 19

Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції 19

Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею.. 19

Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію.. 20

Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції 20

Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства. 20

Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство. 21

Глава 4. 21

ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ. 21

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності 21

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності 21

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності 21

Стаття 45. Організаційні форми підприємництва. 21

Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці 22

Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців. 22

Стаття 48. Державна підтримка підприємництва. 22

Стаття 49. Відповідальність суб'єктів підприємництва. 22

Стаття 50. ДІяльність іноземних підприємців в Україні 22

Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності 22

Глава 5. 22

НЕКОМЕРЦІЙНА ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ. 22

Стаття 52. Некомерційне господарювання. 22

Стаття 53. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності 23

Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської діяльності 23

Розділ II 23

СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 23

Глава 6. 23

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 23

Стаття 55. Поняття суб'єкта господарювання. 23

Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання. 23

Стаття 57. Установчі документи. 24

Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання. 24

Стаття 59. Припинення діяльності суб'єкта господарювання. 25

Стаття 60. Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання. 26

Стаття 61. Порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта господарювання. 26

Глава 7. 26

ПІДПРИЄМСТВО.. 26

Стаття 62. Підприємство як організаційна форма господарювання. 26

Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств. 26

Стаття 64. Організаційна структура підприємства. 27

Стаття 65. Управління підприємством.. 27

Стаття 66. Майно підприємства. 28

Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами. 28

Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства. 28

Стаття 69. Соціальна діяльність підприємства. 28

Стаття 70. Об'єднання підприємств. 29

Стаття 71. Облік і звітність підприємства. 29

Стаття 72. Законодавство про підприємства. 29

Глава 8. 29

ДЕРЖАВНІ ТА КОМУНАЛЬНІ УНІТАРНІ ПІДПРИЄМСТВА.. 29

Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства. 29

Стаття 74. Державне комерційне підприємство. 29

Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств. 30

Стаття 76. Казенне підприємство. 30

Стаття 77. Особливості господарської діяльності казенних підприємств. 31

Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства. 31

Глава 9. 32

ГОСПОДАРСЬКі ТОВАРИСТВА.. 32

Стаття 79. Поняття господарського товариства. 32

Стаття 80. Види господарських товариств. 32

Стаття 81. Акціонерні товариства. 32

Стаття 82. Установчі документи господарського товариства. 33

Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства. 33

Стаття 85. Власність господарського товариства. 33

Стаття 86. Вклади учасників та засновників господарського товариства. 34

Стаття 87. Фонди господарського товариства. 34

Стаття 88. Права і обов'язки учасників господарського товариства. 34

Стаття 89. Управління господарським товариством.. 34

Стаття 90. Облік і звітність господарського товариства. 35

Стаття 91. Припинення діяльності господарського товариства. 35

Стаття 92. Законодавство про господарські товариства. 35

Глава 10. 35

ПІДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ 35

Стаття 93. Поняття підприємства колективної власності 35

Стаття 94. Господарська діяльність кооперативів. 35

Стаття 95. Виробничий кооператив. 35

Стаття 96. Принципи діяльності виробничого кооперативу. 36

Стаття 97. Загальні умови створення виробничого кооперативу. 36

Стаття 98. Членство у виробничому кооперативі 36

Стаття 99. Права та обов'язки членів виробничого кооперативу. 36

Стаття 100. Майно виробничого кооперативу. 36

Стаття 101. Управління виробничим кооперативом.. 37

Стаття 102. Загальні збори членів виробничого кооперативу. 37

Стаття 103. Правління виробничого кооперативу. 37

Стаття 104. Виконавчий директор виробничого кооперативу. 38

Стаття 105. Спостережна рада виробничого кооперативу. 38

Стаття 106. Ревізійна комісія (ревізор) виробничого кооперативу. 38

Стаття 107. Господарська діяльність виробничого кооперативу. 38

Стаття 108. Майнова відповідальність виробничого кооперативу. 38

Стаття 109. Припинення діяльності виробничого кооперативу. 38

Стаття 110. інші питання діяльності виробничого кооперативу. 39

Стаття 111. Споживча кооперація. Підприємства споживчої кооперації 39

Стаття 112. Підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій. 39

Глава 11. 39

ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА. ІНШі ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ.. 39

Стаття 113. Приватні підприємства. 39

Стаття 114. Селянське (фермерське) господарство. 40

Стаття 115. Орендне підприємство. 40

Стаття 116. Підприємство з іноземними інвестиціями. 40

Стаття 117. іноземне підприємство. 40

Глава 12. 40

ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ.. 40

Стаття 118. Поняття об'єднання підприємств. 40

Стаття 119. Види об'єднань підприємств. 41

Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань підприємств. 41

Стаття 121. Статус підприємства - учасника об'єднання підприємств. 41

Стаття 122. Управління об'єднанням підприємств. 42

Стаття 123. Майнові відносини в об'єднанні підприємств. 42

Стаття 124. Вихід учасника з об'єднання. Припинення об'єднання підприємств. 42

Стаття 125. Промислово-фінансові групи. 42

Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії 43

Стаття 127. інші форми об'єднання інтересів підприємств. 43

Глава 13. 43

ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. 43

ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 43

Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання. 43

Стаття 129. Особливості статусу іноземних суб'єктів господарювання. 44

Стаття 130. Кредитні спілки у сфері господарювання. 44

Стаття 131. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання. 44

Стаття 132. Особливості статусу відокремлених підрозділів (структурних одиниць) господарських організацій. 44

Розділ III 45

МАЙНОВА ОСНОВА ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 45

Глава 14. 45

МАЙНО СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 45

Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання. 45

Стаття 134. Право власності - основне речове право у сфері господарювання. 45

Стаття 135. Організаційно-установчі повноваження власника. 45

Стаття 136. Право господарського відання. 45

Стаття 137. Право оперативного управління. 46

Стаття 138. Право оперативного використання майна. 46

Стаття 139. Майно у сфері господарювання. 46

Стаття 140. Джерела формування майна суб'єктів господарювання. 46

Стаття 141. Особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання. 46

Стаття 142. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання. 47

Стаття 143. Цінні папери у складі майна суб'єктів господарювання. 47

Стаття 144. Підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання. 47

Стаття 145. Майновий стан та облік майна суб'єкта господарювання. 47

Стаття 146. Приватизація державних та комунальних підприємств. 47

Стаття 147. Гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання. 48

Глава 15. 48

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ.. 48

У СФЕРі ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 48

Стаття 148. Особливості правового режиму використання природних ресурсів у сфері господарювання. 48

Стаття 149. Використання природних ресурсів суб'єктами господарювання. 48

Стаття 150. Використання природних ресурсів на праві власності 48

Стаття 151. Використання природних ресурсів на праві користування. 49

Стаття 152. Права суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів. 49

Стаття 153. Обов'язки суб'єктів господарювання щодо використання природних ресурсів. 49

Глава 16. 49

ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ.. 49

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 49

Стаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності 49

Стаття 155. Об'єкти прав інтелектуальної власності 49

Стаття 156. Правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка. 49

Стаття 157. Правомочності щодо використання торговельної марки. 50

Стаття 158. Правомочності щодо використання торговельної марки, право на яку належить кільком особам.. 50

Стаття 159. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування. 50

Стаття 160. Правомочності щодо використання географічного зазначення. 50

Стаття 161. Використання назви країни походження товару. 51

Стаття 162. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційної таємниці 51

Глава 17. 51

ЦІННІ ПАПЕРИ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ 51

Стаття 163. Цінні папери та їх види. 51

Стаття 164. Умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання. 51

Стаття 165. Придбання цінних паперів суб'єктами господарювання. 52

Стаття 166. Державне регулювання ринку цінних паперів. 52

Глава 18. 52

КОРПОРАТИВНІ ПРАВА.. 52

Стаття 167. Зміст корпоративних прав. 52

Стаття 168. Здійснення корпоративних прав держави. 52

Стаття 169. Оцінка корпоративних прав держави. 53

Стаття 170. Визначення уповноваженої особи з управління корпоративними правами держави. 53

Стаття 171. Реєстр корпоративних прав держави. 53

Розділ IV.. 53

ГОСПОДАРСЬКі ЗОБОВ'ЯЗАННЯ.. 53

Глава 19. 53

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКі ЗОБОВ'ЯЗАННЯ.. 53

Стаття 173. Господарське зобов'язання. 53

Стаття 174. Підстави виникнення господарських зобов'язань. 53

Стаття 175. Майново-господарські зобов'язання. 53

Стаття 176. Організаційно-господарські зобов'язання. 54

Стаття 177. Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання. 54

Стаття 178. Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання. 54

Глава 20. 54

ГОСПОДАРСЬКі ДОГОВОРИ.. 54

Стаття 179. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання. 54

Стаття 180. істотні умови господарського договору. 55

Стаття 181. Загальний порядок укладання господарських договорів. 55

Стаття 182. Особливості укладання попередніх договорів. 56

Стаття 183. Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням.. 56

Стаття 184. Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів. 56

Стаття 185. Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах. 57

Стаття 186. Укладання організаційно-господарських договорів. 57

Стаття 187. Укладання господарських договорів за рішенням суду. 57

Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів. 57

Глава 21. 57

ЦІНИ і ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРі ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 57

Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях. 57

Стаття 190. ВІльні ціни. 57

Стаття 192. Законодавство про ціни і ціноутворення. 58

Глава 22. 58

ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ. 58

ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ. 58

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань. 58

Стаття 194. Виконання господарського зобов'язання третьою особою.. 58

Стаття 195. Передача (делегування) прав у господарських зобов'язаннях. 58

Стаття 196. Виконання господарських зобов'язань, у яких беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів  58

Стаття 197. Місце виконання господарського зобов'язання. 59

Стаття 198. Виконання грошових зобов'язань. 59

Стаття 199. Забезпечення виконання господарських зобов'язань. 59

Стаття 200. Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань. 59

Стаття 201. Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань. 59

Стаття 204. Припинення господарського зобов'язання за згодою сторін чи у разі поєднання його сторін в одній особі 60

Стаття 205. Припинення господарського зобов'язання у разі неможливості виконання. 60

Стаття 206. Розірвання господарського зобов'язання. 60

Стаття 207. Недійсність господарського зобов'язання. 60

Стаття 208. Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним.. 60

Глава 23. 61

ВИЗНАННЯ СУБ'ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ... 61

Стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва. 61

Стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржників. 61

Стаття 211. Заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва. 61

Стаття 212. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника. 61

Стаття 213. Майнові активи неплатоспроможного боржника. 61

Стаття 214. Державна політика з питань банкрутства. 62

Стаття 215. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство. 62

Розділ V.. 62

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРі ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 62

Глава 24. 62

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН.. 62

Стаття 216. Господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин. 62

Стаття 217. Господарські санкції як правовий засіб відповідальності у сфері господарювання. 62

Стаття 218. Підстави господарсько-правової відповідальності 63

Стаття 219. Межі господарсько-правової відповідальності.Зменшення розміру та звільнення від відповідальності 63

Стаття 220. Прострочення боржника. 63

Стаття 221. Прострочення кредитора. 63

Стаття 222. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності 63

Стаття 223. Строки реалізації господарсько-правової відповідальності 64

Глава 25. 64

ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ У СФЕРі ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 64

Стаття 224. Відшкодування збитків. 64

Стаття 225. Склад та розмір відшкодування збитків. 64

Стаття 226. Умови і порядок відшкодування збитків. 65

Стаття 227. Солідарне відшкодування збитків. 65

Стаття 229. Відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань. 65

Глава 26. 65

ШТРАФНІ ТА ОПЕРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКі САНКЦіЇ 65

Стаття 230. Штрафні санкції 65

Стаття 231. Розмір штрафних санкцій. 65

Стаття 232. Порядок застосування штрафних санкцій. 66

Стаття 233. Зменшення розміру штрафних санкцій. 66

Стаття 234. Обов'язок боржника, який сплатив штрафні санкції, виконати зобов'язання в натурі 66

Стаття 235. Оперативно-господарські санкції 66

Стаття 236. Види оперативно-господарських санкцій. 66

Стаття 237. Підстави та порядок застосування оперативно-господарських санкцій. 67

Глава 27. 67

АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКі САНКЦіЇ 67

Стаття 238. Застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання. 67

Стаття 239. Види адміністративно-господарських санкцій. 67

Стаття 240. Безоплатне вилучення прибутку (доходу) 67

Стаття 241. Штраф як адміністративно-господарська санкція. 68

Стаття 242. Стягнення зборів (обов'язкових платежів) 68

Стаття 243. Зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання. 68

Стаття 244. Застосування антидемпінгових заходів. 68

Стаття 245. Припинення експортно-імпортних операцій.Застосування індивідуального режиму ліцензування. 68

Стаття 246. Обмеження та зупинення діяльності суб'єкта господарювання. 68

Стаття 247. Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання за порушення закону. 68

Стаття 248. Порядок ліквідації суб'єкта господарювання за порушення закону. 69

Стаття 249. Гарантії прав суб'єктів господарювання у разі неправомірного застосування до них адміністративно-господарських санкцій. 69

Стаття 250. Строки застосування адміністративно-господарських санкцій. 69

Глава 28. 69

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.. 69

Стаття 251. Накладання штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. 69

Стаття 252. Адміністративна відповідальність громадян-підприємців та посадових осіб. 69

Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу) 69

Стаття 255. Відшкодування збитків. 70

Стаття 256. Спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей. 70

Стаття 257. Процесуальні засади розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про недобросовісну конкуренцію.. 70

Розділ VI 70

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 70

Глава 29. 70

ГАЛУЗі ТА ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 70

Стаття 258. Загальні умови, що визначають особливості регулювання господарських відносин. 70

Стаття 259. Види господарської діяльності та їх класифікація. 70

Стаття 260. Галузі народного господарства та їх класифікація. 70

Стаття 261. Галузі сфери матеріального виробництва. 71

Стаття 262. Продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання. 71

Глава 30. 71

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 71

Стаття 263. Господарсько-торговельна діяльність. 71

Параграф 1. Поставка. 71

Стаття 264. Матеріально-технічне постачання та збут. 71

Стаття 265. Договір поставки. 71

Стаття 266. Предмет, кількість і асортимент поставки. 72

Стаття 267. Строки і порядок поставки. 72

Стаття 268. Якість товарів, що поставляються. 72

Стаття 269. Гарантії якості товарів. Претензії у зв'язку з недоліками поставлених товарів. 73

Стаття 270. Комплектність товарів, що поставляються. 73

Стаття 271. Положення про поставки і Особливі умови поставок. 73

Стаття 272. Договір контрактації сільськогосподарської продукції 73

Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації 74

Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації 74

Параграф 3. Енергопостачання. 74

Стаття 275. Договір енергопостачання. 74

Стаття 276. Кількість і якість енергії. Строки, ціни та порядок розрахунків за договором енергопостачання. 74

Стаття 277. Правила користування енергією.. 75

Параграф 4. Біржова торгівля. 75

Стаття 278. Торговельно-біржова діяльність. 75

Стаття 279. Товарна біржа. 75

Стаття 280. Права та обов'язки товарної біржі 75

Стаття 281. Правила біржової торгівлі. Біржові торги. 76

Стаття 282. Припинення товарної біржі 76

Параграф 5. Оренда майна та лізинг. 76

Стаття 283. Оренда майна у сфері господарювання. 76

Стаття 284. Умови договору оренди. 76

Стаття 285. Основні права та обов'язки орендаря. 76

Стаття 286. Орендна плата. 77

Стаття 287. Оренда державного та комунального майна. 77

Стаття 288. Суборенда державного та комунального майна. 77

Стаття 290. Оренда землі у сфері господарювання. 77

Стаття 291. Припинення договору оренди. 77

Стаття 292. Лізинг у сфері господарювання. 78

Стаття 293. Міна (бартер) у сфері господарювання. 78

Стаття 294. Зберігання у товарному складі 78

Глава 31. 78

КОМЕРЦІЙНЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО (АГЕНТСЬКі ВІДНОСИНИ) У СФЕРі ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 78

Стаття 295. Агентська діяльність. 78

Стаття 296. Підстави виникнення агентських відносин. 78

Стаття 297. Предмет агентського договору. 79

Стаття 298. Схвалення угоди, укладеної комерційним агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням повноважень. 79

Стаття 299. Немонопольні і монопольні агентські відносини. 79

Стаття 300. Передача прав комерційного агента. 79

Стаття 301. Взаєморозрахунки в агентських відносинах. 79

Стаття 302. Обов'язки щодо нерозголошення конфіденційної інформації в агентських відносинах. 79

Стаття 303. Відповідальність за порушення агентського договору. 79

Стаття 304. Припинення агентського договору. 80

Стаття 305. Законодавство про комерційне посередництво у сфері господарювання. 80

Глава 32. 80

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ.. 80

Стаття 306. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності 80

Стаття 307. Договір перевезення вантажу. 80

Стаття 308. Приймання вантажу до перевезення. 81

Стаття 309. Зміна умов перевезення. 81

Стаття 310. Одержання вантажу в пункті призначення. 81

Стаття 311. Плата за перевезення вантажів. 81

Стаття 312. Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні 81

Стаття 313. Відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу. 81

Стаття 314. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження вантажу. 81

Стаття 315. Порядок вирішення спорів щодо перевезень. 82

Стаття 316. Договір транспортного експедирування. 82

Глава 33. 82

КАПіТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО.. 82

Стаття 317. Підрядні відносини у капітальному будівництві 82

Стаття 318. Договір підряду на капітальне будівництво. 82

Стаття 319. Генеральний підрядник і субпідрядник. 83

Стаття 320. Права замовника. 83

Стаття 321. Розрахунки за договором підряду на капітальне будівництво. 83

Стаття 322. Відповідальність за порушення договору підряду на капітальне будівництво. 84

Стаття 323. Умови укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві 84

Стаття 324. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт. 84

Глава 34. 84

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 84

Стаття 325. інноваційна діяльність. 84

Стаття 326. інвестування інноваційної діяльності 84

Стаття 327. Види інноваційної діяльності 85

Стаття 328. Державне регулювання інноваційної діяльності 85

Стаття 329. Державні гарантії інноваційної діяльності 85

Стаття 330. Державна експертиза інноваційних проектів. 85

Стаття 332. Законодавство про інноваційну діяльність. 86

Глава 35. 86

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 86

Параграф 1. Фінанси і банківська діяльність. 86

Стаття 333. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. 86

Стаття 334. Правовий статус банків. 86

Стаття 335. Національний банк України. Рада Національного банку України. 86

Стаття 336. Організаційно-правові форми банків. 86

Стаття 337. Державні банки. 87

Стаття 339. Банківські операції 87

Стаття 341. Розрахункові операції банків. 87

Стаття 342. Банківські рахунки. 87

Стаття 343. Відповідальність за порушення строків розрахунків. 88

Стаття 344. Міжнародні розрахункові операції 88

Стаття 345. Кредитні операції банків. 88

Стаття 346. Кредитування суб'єктів господарювання. 88

Стаття 347. Форми та види банківського кредиту. 89

Стаття 348. Контроль банку за використанням кредиту. 89

Стаття 349. Кредитні ресурси. 89

Стаття 350. Факторингові послуги банків. 89

Параграф 2. Страхування. 89

Стаття 352. Страхування у сфері господарювання. 89

Стаття 353. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання. 90

Стаття 354. Договір страхування. 90

Стаття 355. Законодавство про страхування у сфері господарювання. 90

Параграф 3. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа. 90

Стаття 356. Посередництво, пов'язане з випуском та обігом цінних паперів. 90

Стаття 358. Умови, за яких не допускається здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів  90

Стаття 359. Укладання угод щодо цінних паперів. 90

Стаття 360. Фондова біржа. 91

Стаття 361. Особливі умови припинення діяльності фондової біржі 91

Параграф 4. Аудит. 91

Стаття 362. Аудиторська діяльність. 91

Стаття 363. Аудит. 91

Стаття 364. Аудитор і аудиторська організація. 91

Стаття 365. Аудиторська палата України. 91

Глава 36. 91

ВИКОРИСТАННЯ У ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ (КОМЕРЦІЙНА КОНЦЕСіЯ) 91

Стаття 366. Договір комерційної концесії 91

Стаття 367. Форма і реєстрація договору комерційної концесії 92

Стаття 368. Комерційна субконцесія. 92

Стаття 369. Винагорода за договором комерційної концесії 92

Стаття 370. Обов'язки правоволодільця. 92

Стаття 371. Обов'язки користувача. 92

Стаття 372. Обмеження прав сторін за договором комерційної концесії 92

Стаття 373. Відповідальність правоволодільця за вимогами, що заявляються до користувача. 93

Стаття 374. Зміна та розірвання договору комерційної концесії 93

Стаття 375. Наслідки зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволодільця. 93

Стаття 376. Правове регулювання комерційної концесії 93

Розділ VII 93

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМіЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ. 93

Глава 37. 93

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 93

Стаття 377. Поняття зовнішньоекономічної діяльності 93

Стаття 378. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності 93

Стаття 379. Види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції 94

Стаття 380. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності 94

Стаття 381. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій. 94

Стаття 382. Зовнішньоекономічні договори (контракти) 94

Стаття 383. Державна реєстрація зовнішньоекономічних договорів (контрактів) 94

Стаття 384. Митне регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності 94

Стаття 385. Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності 95

Стаття 386. Валютні рахунки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності 95

Стаття 387. Валютна виручка від зовнішньоекономічної діяльності 95

Стаття 388. Одержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності кредитів в іноземних фінансових установах. 95

Глава 38. 96

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦіЇ 96

Стаття 390. іноземні інвестори. 96

Стаття 392. Форми здійснення іноземних інвестицій. 96

Стаття 393. Оцінка іноземних інвестицій. 96

Стаття 394. Правовий режим іноземних інвестицій. 96

Стаття 395. Державна реєстрація іноземних інвестицій. 96

Стаття 396. ДІяльність суб'єктів господарювання з іноземними інвестиціями в Україні 97

Стаття 397. Гарантії здійснення іноземних інвестицій. 97

Стаття 398. Гарантії переказу та використання доходів від іноземних інвестицій. 97

Стаття 399. Гарантії іноземним інвесторам у разі припинення інвестиційної діяльності 97

Стаття 400. Законодавство про іноземні інвестиції 97

Розділ VIII 98

СПЕЦіАЛЬНІ РЕЖИМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ.. 98

Глава 39. 98

СПЕЦіАЛЬНІ (ВІЛЬНІ) ЕКОНОМіЧНІ ЗОНИ.. 98

Стаття 401. Визначення спеціальної (вільної) економічної зони. 98

Стаття 402. Територія і статус спеціальної (вільної) економічної зони. 98

Стаття 403. Типи спеціальних (вільних) економічних зон. 98

Стаття 404. Державні гарантії інвестицій у спеціальній (вільній) економічній зоні 98

Стаття 405. Законодавство, що діє на території спеціальної (вільної) економічної зони. 98

Глава 40. 98

КОНЦЕСіЇ 98

Стаття 406. Концесійна діяльність в Україні 98

Стаття 407. Засади концесійної діяльності 98

Стаття 408. Концесійний договір. 99

Стаття 410. Законодавство про концесії 99

Глава 41. 99

ІНШі ВИДИ СПЕЦіАЛЬНИХ РЕЖИМІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 99

Стаття 411. Виключна (морська) економічна зона України. 99

Стаття 412. Особливості здійснення господарської діяльності на державному кордоні України. 99

Стаття 413. Особливості здійснення господарської діяльності в санітарно-захисних та інших охоронних зонах, на територіях і об'єктах, що особливо охороняються. 99

Стаття 414. Спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства. 100

Стаття 415. Особливості здійснення господарської діяльності на території пріоритетного розвитку. 100

Стаття 416. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації 100

Стаття 417. Порядок здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану. 100

Стаття 418. Гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання. 100

Розділ IX.. 100

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ.. 100

 

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ), утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Розділ I

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Предмет регулювання

1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання

1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини

1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

3. ДІяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

4. Сферу господарських відносин становлять

господарсько-виробничі, організаційно-господарські та

внутрішньогосподарські відносини.

5. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з

іншими видами відносин

1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України ( 435-15 );

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України ( 176/95-ВР ), застосовуються правила цього Кодексу.

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ); право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Стаття 6. Загальні принципи господарювання

1. Загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення  економічної багатоманітності та  рівний  захист

державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської діяльності

1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Глава 2

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ
і МіСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРі ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 8. Участь держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в господарській діяльності

1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

2. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

3. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.

Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики

1. У сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

2. Економічна стратегія - обраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання.

3. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

4. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави

1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:

структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обгрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

2. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

3. У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і соціального розвитку

1. Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку.

2. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування у цих питаннях.

3. Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми.

4. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) розробляють і затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.

5. Суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.

Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської діяльності

1. Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

2. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

державне замовлення, державне завдання;

ліцензування, патентування і квотування;

сертифікація та стандартизація;

застосування нормативів та лімітів;

регулювання цін і тарифів;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

3. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

4. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.

Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання

1. Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

2. Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

3. Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.

4. У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання.

5. Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом.

6. Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.

Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у господарській діяльності

1. Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

2. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.

3. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання-ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

4. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюється законом.

5. У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Стаття 15. Стандартизація та сертифікація у сфері господарювання

1. У сфері господарювання застосовуються: державні стандарти України; кодекси усталеної практики; класифікатори;

технічні умови;

міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України).

2. Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:

суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах;

учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стандартів.

3. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України.

4. З метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві в виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.

5. Види та порядок сертифікації продукції та послуг встановлюються законом.

Стаття 16. Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання

1. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

2. Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

3. Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом.

Стаття 17. Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності

1. Система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.

2. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;

стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;

усунення подвійного оподаткування;

узгодженість з податковими системами інших країн.

3. Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.

4. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання

1. Держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику та сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

2. Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

3. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необгрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

4. Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською діяльністю

1. Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

2. Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону.

3. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

4. Органи державної влади і посадові особи, уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

5. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

6. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

7. Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. ДІї та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

8. Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Стаття 20. Захист прав суб'єктів господарювання та споживачів

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

2. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

3. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Стаття 21. Об'єднання підприємців

1. З метою сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися торгово-промислові палати як добровільні об'єднання підприємців та організацій. Торгово-промислова палата є недержавною самоврядною статутною організацією, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи.

2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанні ними статутних завдань.

3. Порядок утворення та діяльності торгово-промислових палат встановлюється законом.

4. Суб'єкти господарювання - роботодавці мають право на об'єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав.

5. Організації роботодавців є самоврядними статутними організаціями, що утворюються на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту законних інтересів роботодавців. Організації роботодавців можуть об'єднуватися у спілки та інші статутні об'єднання роботодавців.

6. Порядок утворення та засади діяльності організацій та об'єднань роботодавців визначаються законом.

Стаття 22. Особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки

1. Держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики.

2. Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

3. Повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом.

4. Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям.

5. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

6. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

7. Держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів.

8. Законом встановлюються особливості здійснення

антимонопольно-конкурентної політики та  розвитку  змагальності  у

державному   секторі  економіки,  які  повинні  враховуватися  при

формуванні відповідних державних програм.

9. Процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.

10. Органам управління, які здійснюють організаційно-господарські    повноваження   стосовно    суб'єктів господарювання   державного   сектора   економіки,   забороняється делегувати   іншим   суб'єктам   повноваження  щодо  розпорядження державною власністю  і  повноваження  щодо  управління  діяльністю суб'єктів   господарювання,   за   винятком  делегування  названих повноважень відповідно до закону органам місцевого  самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 23. Відносини суб'єктів господарювання з органами місцевого самоврядування

1. Органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів виконавчої влади, надані їм законом.

2. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах.

3. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території.

4. Незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

5. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання недійсними актів підприємств, інших суб'єктів господарювання, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів місцевого самоврядування.

6. Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.

7. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки

1. Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

2. Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

3. Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному фонді яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

4. Законом можуть бути встановлені особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики щодо комунального сектора економіки, а також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу і права комунальної власності при реалізації процедури банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора економіки.

5. Органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Глава 3

ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ і СПОЖИВАЧІВ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦіЇ

Стаття 25. Конкуренція у сфері господарювання

1. Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

2. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

3. Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.

4. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

Стаття 26. Обмеження конкуренції

1. Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарювання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів господарювання;

подання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

2. Умови та порядок обмеження конкуренції встановлюються законом відповідно до цього Кодексу.

Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці

1. Монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

2. Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом.

3. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

4. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.

5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання-монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Стаття 28. Природні монополії

1. Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), - вважається природною монополією.

2. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

3. Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участі суб'єктів природних монополій.

Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку

1. Зловживанням монопольним становищем вважаються: нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у

нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання

1. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;

усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання

1. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об'єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарювання або груп підприємців.

2. Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів.

Стаття 32. Недобросовісна конкуренція

1. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

2. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

3. Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання

1. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання визнаються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.

2. Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання.

3. Використання у комерційному найменуванні власного імені громадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання.

4. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

5. Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

6. ДІя частини п'ятої цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності.

7. Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами (роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом.

Стаття 34. Створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції

1. Перешкодами    у    процесі    конкуренції вважаються:

дискредитація  суб'єкта  господарювання,  нав'язування  споживачам примусового  асортименту  товарів  (робіт,  послуг),  схиляння  до бойкоту   суб'єкта   господарювання   або   дискримінації  покупця (замовника),  або до розірвання  договору  з  конкурентом,  підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

2. Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

3. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

4. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання.

5. Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спонукання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав.

6. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування суб'єкту господарювання - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

7. Підкуп працівника постачальника - це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

8. До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

9. Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

10. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції

1. Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади.

Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею

1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

2. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

3. Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

4. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

5. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

6. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію

1. Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з цим Кодексом або адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбачених законом.

Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції

1. Суб'єкти господарювання за сприяння заінтересованих організацій можуть розробляти правила професійної етики у конкуренції для відповідних сфер господарської діяльності, а також для певних галузей економіки. Правила професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

2. Правила професійної етики у конкуренції можуть використовуватися при укладанні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

Стаття 39. Захист прав споживачів

1. Споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на:

державний захист своїх прав;

гарантований рівень споживання;

належну якість товарів (робіт, послуг);

безпеку товарів (робіт, послуг);

необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг);

відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами, послугами), у випадках, передбачених законом;

звернення до суду та інших уповноважених органів влади за захистом порушених прав або законних інтересів.

З метою захисту своїх прав та законних інтересів громадяни можуть об'єднуватися на добровільній основі у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

2. Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

3. Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками (виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав споживачів та іншими законодавчими актами.

4. Якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 40. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства

1. Державний контроль за дотриманням

антимонопольно-конкурентного законодавства,    захист    інтересів

підприємців  та  споживачів   від   його   порушень   здійснюються

Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

2. З метою запобігання монопольному становищу окремих суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.

3. У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців.

4. Примусовий поділ не застосовується у разі:

неможливості організаційного або територіального

відокремлення підприємств або структурних підрозділів;

наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше тридцяти відсотків.

5. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.

6. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.

7. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

Стаття 41. Антимонопольно-конкурентне законодавство

1. Законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України ( 3659-12 ), інших законодавчих актів.

2. Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини, у яких беруть участь суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється лише за межами України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.

3. Законом можуть бути визначені особливості регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.

Глава 4

ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ

(ПІДПРИЄМНИЦТВО)

Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності

1. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності

1. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

2. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

3. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

4. Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності

1. Підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Стаття 45. Організаційні форми підприємництва

1. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами.

3. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці

1. Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців

1. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

2. Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.

3. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) на підставах і в порядку, передбачених законом.

4. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

5. Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

Стаття 48. Державна підтримка підприємництва

1. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

подають підприємцям інші види допомоги.

2. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Стаття 49. Відповідальність суб'єктів підприємництва

1. Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

2. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Стаття 50. ДІяльність іноземних підприємців в Україні

1. Особливості здійснення підприємницької діяльності на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами, громадянами визначаються цим Кодексом та іншими законами України.

2. У разі якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила щодо підприємництва, ніж ті, що передбачено законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору. Правила міжнародних договорів України, чинних на момент прийняття Конституції України ( 254к/96-ВР ), застосовуються відповідно до Конституції України в порядку, визначеному цими міжнародними договорами.

Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності

1. Підприємницька діяльність припиняється: з власної ініціативи підприємця; у разі закінчення строку дії ліцензії; у разі припинення існування підприємця;

на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

2. Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється законом відповідно до вимог цього Кодексу.

Глава 5

НЕКОМЕРЦІЙНА ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 52. Некомерційне господарювання

1. Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

2. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

3. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.

Стаття 53. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності

1. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

2. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається цим Кодексом та іншими законами.

3. У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.

Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської діяльності

1. На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

2. При укладенні трудового договору (контракту, угоди) суб'єкт господарювання, що здійснює некомерційну господарську діяльність, зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні гарантії, передбачені законом.

Розділ II

СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Глава 6

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 55. Поняття суб'єкта господарювання

1. Суб'єктами господарювання визнаються учасники

господарських відносин,  які здійснюють  господарську  діяльність,

реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав

та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність

за  своїми  зобов'язаннями  в  межах  цього майна,  крім випадків,

передбачених законодавством.

2. Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ), державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

3. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

4. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

5. Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання

1. Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

2. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

3. Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Стаття 57. Установчі документи

1. Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

2. В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

3. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

4. Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

5. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання

1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

3. Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

реєстраційна картка встановленого зразка;

документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затверджений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

4. Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

5. Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

6. Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

7. На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

8. Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

9. Відомості щодо державної    реєстрації    суб'єкта

господарювання  включаються   до   єдиного   державного   реєстру,

відкритого для загального ознайомлення.

10. Відомості щодо    державної    реєстрації    суб'єкта господарювання,  внесення змін  до  них  підлягають  опублікуванню реєструючим  органом  у  спеціальному  додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному  друкованому  виданні  органу  державної влади  чи  органу  місцевого  самоврядування  за місцезнаходженням

суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту  проведення державної  реєстрації  суб'єкта  господарювання  (внесення змін до відомостей  державної   реєстрації)   в   порядку,   встановленому Кабінетом Міністрів України.

11. Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається.

12. Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку.

13. ДІяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.

14. Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

15. Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

16. Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання.

17. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої статті 55 цього Кодексу, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

18. Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 59. Припинення діяльності суб'єкта господарювання

1. Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

2. У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

3. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

4. У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

5. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

6. Суб'єкт господарювання ліквідується:

за ініціативою осіб, зазначених у частині першій цієї статті;

у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу.

8. Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Стаття 60.